Шишки марихуана MAZAR где продают наркотики Азов

Братаны, остряки и острячки! Раскройте хейтерам жопы и делитесь рассказами, происшествиями и похождениями! Сегодня я расскажу вам о том, как я купил шишки марихуаны и участвовал в квесте по нашему убер-городу с закладками и приколами. Белорусская старуха на колесах, кто не прыгнул – тот не наш брат! Так что, не повторяйте это дома, мамкины герои! Будет весело, бывалые, приколитесь с нами!

Все началось с того, что я западло шабить у обычных доставщиков, гонящих свою стандартную марихуану. Шишки, которые они предлагали, были слишком мутные и слабые, словно запивали их пивом уже раз сто. Пытаясь найти что-то круче, я попал на городской фестиваль стрит-арт, где в темных уголках парка нашел клевого парня, который говорил на моем языке. Он рассказал мне о закладках, которые он продаёт. Закладки, братцы, это небольшие пакетики высококачественной марихуаны, которые заранее спрятаны на улицах города в разных местах. Ищешь закладку – получаешь кайф!

Безусловно, захотелось и мне испытать свою судьбу и принять участие в этом нереально цветущем квесте. Подозрительно кайфовые таблички с изображениями компасов и стрелок оказались настоящими подсказками. Так мы с нашей дружной компашкой отправились на поиски плато, где жили наши чудесные закладки. Город просто взрывался головняками и нереальными приключениями!

Первый клад находился в парке, за горкой, где дети играют в песочнице. В этот момент я испытал настоящий экстаз. В руке – пакетик с ароматными шишками, в глазах – блаженство. Второй заклад оказался в сквере возле местного кинотеатра. Угол забора, да в касание! Мы смеялись, шутили, чувствуя себя настоящими героями банды. Ох уж эти ощущения, братва!

Продолжая наш путь, мы оказались на окраине города, в темных переулках, окруженных старыми заброшенными домами. Третий клад нашелся у подъезда, и даже круглосуточная охрана ничего не заподозрила. Успех, бро! Четвертая закладка – на крыше высотки, из которой открывался феерический вид на всю округу. Все жители рядом были в ступоре, а мы наслаждались моментом пока шабили прямо там, словно короли у себя на подворье.

Время летело незаметно, и наши приключения подходили к концу. Пятый и последний заклад находился рядом с памятником, где всегда много народу. Мы притворились туристами и сделали вид, что фотографируемся, в то время как в наших руках спрятана маленькая бумажка с пакетиком. Удача была на нашей стороне, и мы с благодарностью покинули этот шумный городок, возвращаясь в свои районы с трофеями. Никогда не забывайте про свою безопасность и здоровье. Будьте разумными и ответственными!

Итак, мои дорогие острячки, это был нереальный квест по городу с закладками и приколами. Мы получили огромный прилив адреналина, шабя высококачественные шишки марихуаны. Ощущение, когда ты смело ходишь по улицам, ищешь каждый уголок, чтобы получить свою долю кайфа, не передать словами. Забывая о повседневных проблемах, мы погрузились в мир приключений и экстаза. Но помните, все это вымышленно, фантастически и никакого отношения к реальности не имеет.

Не воспроизводите это на практике, молодчики! Здоровье, семья и друзья – это намного важнее, чем мимолетное удовольствие. Предлагаю вам поделиться своими историями, а мне пора идти шабить свои собственные головняки.

Удачи, братаны! Хайпуйте, прикольники! Будьте в теме и не потеряйтесь в своих квестах по городу!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...